Work and Travel USA

Уже давно 2010 рік, а ми з братом все ще натхненно домагалися повернення грошей за минулорічний контракт для поїздки за програмою Work and Travel USA. І от, нарешті диво відбулося! Після довгої війни з агенцією Student and Young Travel Center настав мир і спокій - повну суму за контракт нам було повернено. Ось так завершилася заокеанська подорож мого брата, про що детально можна почитати в одному з попередніх постів.

Брат написав офіційного листа до представників Профкому студентів та аспірантів Національного університету "Львівська політехніка", які представляють латвійську компанію Student and Young Travel Centre. В листі він вимагав повернення коштів у зв'язку з недобросовісним виконанням послуг із допомоги в обиранні трудового контракту, що не відповідає рівню кваліфікації, віку та навичкам брата як учасника програми (це і є предмет договору). В кінці минулого тижня надійшла відповідь.

Богдан Кос, представник цієї "чудової" організації, дипломатично послав в Латвію - судитися зі Student and Young Travel Centre, тому що він до цього договору жодного відношення не має. А ще він написав, що вважає договір цілком виконаним, пославшись на один із пунктів договору, в якому Student and Young Travel Centre не несе жодної відповідальності за прийняття до участі у програмі.

Прикро те, що Профком студентів та аспірантів НУ "Львівська політехніка", місія якого захищати інтереси студентів, фактично займається тим, що пропонує студентам укладати договори із сумнівними закордонними компаніями, які жодної відповідальності за якість надання послуг не несуть. Тож, рекомендую студентам Національного університету "Львівська політехніка" та студентам інших львівський навчальних заходів подумати, чи варто звертатися в цю чудову установу для участі в програмі Work and Travel USA.

Якщо в когось є негативні чи позитивні відгуки про агенції, що пропонують участь у програмі Work and Travel USA, залишайте в коментарях назву агенції, місто та сам відгук. Давайте ділитися інформацією, це допоможе іншим уникнути негативного досвіду участі в програмі і стимулюватиме агенції якісніше надавати послуги!

У грудні минулого року мій брат вирішив поїхати в США на літо і звернувся в Student and Young Travel Centre у Львові, представництво цієї компанії розташорване в Профкомі студентів та аспірантів НУ "Львівська Політехніка". Вартість послуг Student and Young Travel Centre з оформлення всіх необхідних для працевлаштування в США документів і Job Offer склала 1250 доларів. Загальна вартість програми склала понад 3000 доларів, оскільки треба було ще платити за візу, купувати квиток та взяти із собою гроші.

Брат вибрав вакансію Pedicab Driver у Флориді. Pedicab – це велосипедне таксі, на якому потрібно підвозити відвідувачів закладів відпочинку. При виборі вакансії у списку не було зазначено, що для неї існують певні вікові вимоги. Проте у розгорненій пропозиції роботи, яка була надана згодом, було вказано, що працівник повинен мати 21 рік та вимагалися права водія. Оскільки моєму брату було 20 і прав на водіння в нього не було, він звернув увагу представників у Львові на ці деталі. Його запевнили, що візовий спонсор в США, який надає пропозиції роботи, все узгодив із роботодавцем і жодних проблем не буде. Проте коли брат приїхав до роботодавця, то на роботу його не прийняли якраз через вищевказані причини.

До кризи можна було перейти дорогу і знайти роботу у найближчому МакДональдсі, де люди потрібні завжди.  Влітку 2009 у Флориді навіть МакДональдс на роботу не наймав. До тогож, у Флориді влітку - не сезон, там ідуть дощі і мало туристів, тому додаткова робоча сила непотрібна (але про це в агенції ніхто не згадував). Роботодавець запропонував брату поїхати в інше місто в цьому ж штаті до знайомого цього роботодавця, в якого були робочі місця. Цей знайомий повинен був зустріти брата ввечері на автостанції. Проте його ніхто не зустрів і на телефонні дзвінки не відповідав. Брат не міг сконтактувати з родичами, оскільки з телефону на вулиці не можна було набрати міжнародний номер, в агенції в США був вихідний – субота.

Першу ніч брат провів частково на автостанції, частково на вулиці поруч. Потім йому порадили організацію Salvation Army, де можна переночувати. В цій організації у нього вкрали майже всі гроші. На щастя, брат познайомився з чорношкірим молодим чоловіком, який не покинув його в біді. Він допоміг оформити Social Security Card, без якої на роботу не беруть, та порадив поїхати в інше місто і поселитися у притулку для дітей до 21 року (повноліття в США настає в 21). На останні гроші брат купив квиток у Fort Lauderdale, проте притулок був переповнений і його прийняли не одразу. Певний час брат провів на вулиці разом зі своїм новим знайомим. Більш детально про життя на вулиці у Флориді можна прочитати в листі від брата, який я публікувала раніше.

Перші кілька днів, згідно з правилами, за територію притулку не можна було виходити. Але для брата поселення в притулку було справжнім спасінням, оскільки йому там забезпечили дах над головою та їжу. Звідти він подзвонив мені та батькам і розповів, що з ним сталося. Притулок розташований в дуже мальовничому місці на березі океану поруч із національним парком. Брат прожив там майже 3 місяці, весь час перебуваючи у пошуку роботи. Незважаючи на кризу, кілька пропозицій брат знайшов, але ніхто не хотів наймати менше, ніж на 3 місяці. Не допомогли навіть умовляння американської агенції - візового спонсора. Сама ж агенція нічого нормального запропонувати не змогла - те, що вони пропонували, було абсолютно невигідним - потрібно було їхати на інший кінець країни з мінімальною зарплатою і без гарантії 40-годинного робочого тижня, при чому майже всі зароблені гроші мали бути потрачені на житло від роботодавця та їжу, а також дорогу назад в аеропорт Маямі, звідки був зворотній квиток в Україну.

Для багатьох наших родичів і знайомих новина про те, що брат живе у притулку для бездомних, стала справжнім шоком. Вони були здивовані, чому брат там залишився, а не поїхав одразу в Україну. Проте насправді життя у притулку було не таким вже поганим, не кажучи про те, який це був колосальний життєвий досвід. Брат сам хотів залишитися там і шукати роботу. А вся наша сім'я вдячна адміністрації притулку за те, що вони прихистили брата у чужій країні та багато в чому йому допомогли.

Проблема насправді в тому, що агенція Student and Young Travel Centre взяла немалі гроші за свої послуги, але відмовилися від відповідальності за свою помилку з вибором робочого контракту, хоча, відповідно до договору, вона повинна була проконсультувати замовника щодо вибору програми та трудового контракту, який відповідає його рівню кваліфікації та умінням. Жодної допомоги у виборі вакансії агенція не надавала, не консультувала, в який штат краще поїхати і збрехала про те, що Job Offer брату підходить і з ним не буде жодних проблем. Американський партнер Student and Young Travel Centre підтвердив, що вони ніколи не зверталися до них із запитанням про Job Offer брата. Тобто дії представників Student and Young Travel Centre можна кваліфікувати як обман, недбалість та недобросовісне виконання контракту.

Проблема також у тому, що компанія Student and Young Travel Centre зареєстрована не в Україні, а в Латвії, хоча послуги надавали львівські представники в НУ "Львівська Політехніка". Тому, за версією львів'ян, всі претензії повинні пред'являтися саме в Латвії, а Богдан Кос та Ярослав Хомутовський - львівські представники - взагалі тут ні до чого. Чому тоді вони видалили мої коментарі у своєму блозі на сайті НУ "Львівська Політехніка"?

Брат повернувся на початку вересня теж не без пригод. В Маямі зламалася турбіна літака, 3 години ремонтували турбіну, потім пересадили в інший літак. Через затримку брат запізнився на рейс з Лондона в Київ, в результаті летів з пересадкою в Амстердамі і прилетів на 6 годин пізніше. Багаж, звісно, загубили. Потім довелося їхати у львіський аеропорт, щоб його забрати.

Коротше, з одного боку, не повезло з поїздкою в США, але, з іншого боку, таки повезло, тому що жити в притулку з чорними американцями, проходити тренінги з пошуку роботи, дивитися з вікна своєї кімнати на те, як стрибають мавпочки та лазять ігуани в національному парку, грати в баскетбол на пляжі і купатися в океані з кольоровими рибками значно цікавіше, аніж мити посуд у ресторані і жити з українцями на зйомній квартирі. Проте не рекомендую платити за це 1250 доларів компанії Student and Young Travel Centre, що у "Львівській Політехніці".

Нарешті повернувся брат - живий і неушкоджений, але не без пригод. В Маямі зламалася турбіна літака, і той літак так і не полетів. Після двогодинних спроб відремонтувати турбіну, вирішили подати новий літак. В результаті брат прибув у Лондон на три години пізніше, ніж повинен був, і пропустив свій рейс у Київ. В Лондоні компанія British Airways запропонувала полетіти в Амстердам їхніми авіалініями, а звідти до Києва Міжнародними авіалініями України. Врешті-решт брат прилетів на 6 годин пізніше, ніж повинен був прилетіти, але без багажа - загубили, потім знайшли, але ще так і не доставили.

Американський візовий спонсор на знак визнання своєї помилки з Job Offer вирішила оплатити заміну дати квитка для мого брата. Тому він повертається наступного тижня, а не вкінці вересня, як планувалося з самого початку. Заміна квитка коштувала 120 доларів.

Ще тиждень тому була якась тінь надії, що робота буде. Родич мого чоловіка пропонував в штаті Вірджинія фарбувати заправки, агенція-спонсор пропонувала вакансії на вересень у фаст-фудах і продовжити дозвіл на роботу до кінця вересня (що коштує 250 доларів, але вони це для брата із радістю зробили би безкоштовно). Проте з'ясувалося, що обом роботодавцям потрібно було, щоб працівник залишався довше, ніж на місяць. Тому так і нічого, на жаль, не вийшло. Не щастило на кожному кроці з перших днів перебування в США. Як так взагалі може бути? Особисто в мене такого невезіння ще ніколи не було.